Так назвали зустріч учнів школи та жителів Великої Березянки з односельцями, які брали участь в АТО на сході України. Її організатори - першокласники та їх учителька і, водночас, мама учасника АТО Олена Василівна Зеленська. Цей хвилюючий захід вони присвятили нашій рідній барвінковій, солов'їній, щедрій, квітучій Україні, котра сьогодні сивіє від горя, марніє від сліз, божеволіє від втрат. Присвятили її сміливим, мужнім, відданим синам, які у час страшної для країни біди не впали духом, не зламалися, а сміливо стали на захист рідної землі.

Це колишні випускники місцевої школи Анатолій Юрійович Радченко, Ярослав Вікторович Зеленський, Вадим Володимирович Вітряченко, житель м. Білої Церкви, але душею і серцем тісно пов'язаний з батьківським селом, Сергій Іванович Бабич, а також тато першокласниці Алінки - Юрій Дмитрович Якименко.

 Це їм, нашим справжнім героям-захисникам і першокласники (а це так було зворушливо і до сліз щемно), і старші школярі, і жителі cела декламували таку щиру поезію, співали щонайкращих пісень.

 І низенько вклонялися до ніг дорогим своїм солдатам, дякували їм за героїзм. Адже кожен із цих мужніх хлопців ясно усвідомлював, що може загинути у будь-яку секунду, але раз за разом піднімався у бій, захищаючи свій дім, свою родину, свою Батьківщину від ворогів.

 Змінювалися читці, бо не могли від хвилювання і сліз до кінця прочитати лист землякам, які перебувають на передньому краю, плакали присутні у залі:

Бо ми живемо спокійно в захищених вами містах,
Але так, як і ви, ще не знаємо, як далі буде.
Ми навряд чи збагнемо хоч краплю із ваших тривог.
І навряд чи відстояли хоча б одну ніч на блокпості.
Але вірно молимось небу, щоб стримував Бог тих усіх,
Хто на нашій землі, як непрохані гості.
Просто хочемо ще раз сказати «спасибі»
За цю тишу вечірню, за краплю бодай роси на долоні.
Знайте, віримо щиро, що прийде переможна весна,
І – зустріне вас мама на ріднім порозі!

 Учасники зустрічі найтепліші слова адресували солдатським матерям за їхніх хоробрих синів, за те, що виростили дітей справжніми патріотами, за виболені серця і виплакані очі. А ще братам і сестричкам, які хвилюються за своїх рідних, переймаються їхніми тривогами і болями, аби не тривожити зайвий раз батьків.

 Із болем і скорботою в серці вшанували великоберезянці хвилиною мовчання загиблого в зоні АТО жителя села Віктора Миколайовича Цимбала, преглянули світлини про нього. А воїни АТО запалили свічки, як гірку пам'ять війни, як болючий щем про героїв, які навічно стали журавлями...

 Багато років Україна не знала війни. Ми пишаємося тим, що в буремні 90-і роки їй вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу країну тепер. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на вислів "Слава Україні! - Героям слава!" А тепер ці слова набули нового змісту. Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої - хлопці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон Ук­раїни, лікарі, які повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

 Про це йшлося у виступі учительки першокласників і мами воїна АТО Олени Василівни Зеленської, директора школи Віктора Миколайовича Бернацького.

 ...Гранітне, Дебальцево, Волноваха, Красний Партизан, Ізварине, Амвросіївка, Мар'янка - це ті "гарячі" точки, крізь які пройшли наші хлопці, нинішньої воїни. Вони захищали і захищають нас, щоб ми спали у теплих ліжках, поки вони мерзнуть у холодних бліндажах і блокпостах під обстрілами "Градів". Захищають, щоб ми насолоджувалися посмішками рідних, поки вони, тримаючи у нагрудній кишені фотографію своєї доньки, мами- чи коханої, відстрілюються від підступного ворога.

 Тому ми не втомлюємося говорити ще і ще раз щире «спасибі» вам, наші герої, наші захисники за мирне небо над нашими головами, за те, що не дозволили ворогу розповзтися по нашій рідній землі.

 Не втомлюємося говорити і молитися, щоб поверталися додому живими!

  Фотогалерея:

Автор : joomla блоги